Чай, не помру

21

Уявімо ситуацію: летить літак, і раптом пілот за кілька кілометрів до аеродрому вимикає двигуни. Верескливих пасажирів він заспокоює: «А що, он Мересьев в свій час долетів ж з вимкненим мотором — і нічого, все нормально. А адже Герой Радянського Союзу». Дика ситуація? Вірно.

Інша ситуація. Лікар говорить пацієнту: «Вам потрібна операція (хіміотерапія, такий-то препарат), або ви помрете». А той відповідає: «А я ось читав в інтернеті, що один мужик відмовився і прожив двісті років». Причому, зауважте, не в формі діалогу — мовляв, а чи можна по-іншому? — ні, впевнено, безапеляційно!

Скажіть, «розумні» пацієнти, чому ви не вчите водія, куди йому кермувати, пілота — як йому пілотувати, але кожен вважає своїм обов’язком навчити лікаря? Тому що лікар пов’язаний деонтологией і не пошле вас на три букви з відповідним супроводом в м’яку точку ногою. Тому що лікар не може відмовитися вас лікувати — немає у нього такого юридичного права.

Ви вважаєте, що краще знаєте? Ну так і лікуйтеся самі, благо аптеки на кожному розі. А можете ще в «Медтехніки» купити хірургічний набір і самому собі щось вирізати. Не хочете? Страшно? Тоді послухайте лікаря і задайте йому ввічливі запитання про все, що вас турбує.

Якщо б більшість пацієнтів нормально розмовляли з нами, ми б так не охаміли. Повірте, наше хамство (на жаль, воно є, доводиться визнати) — відповідь на ваше, а аж ніяк не навпаки.