Обставини незапланованої сили

23

Я люблю планувати свій час. Якщо не на тиждень, то на найближчі дні точно. І мене задовбали (якщо не сказати — бісять) будь-які зміни цього плану. Хто ж винуватець цього?

Я ходжу пішки. Швидко ходжу. Після роботи рівно о шостій я йду до метро і їду додому. Я нікого не чекаю. Так навіщо, колега на височенних підборах, ти чекаєш мене, щоб прокоцать зі мною до метро і витратити півгодини замість моїх семи хвилин? Мені нецікаво слухати твою балаканину і скарги на втомлені ноги. Щоб ти не ходила пішки, є корпоративний автобус — сіла й поїхала. Ні, ти вирішила пройтися. Вибач, плентатися поруч не буду.

Друзі! Я із задоволенням зустрінуся з вами або будь-який з вас), якщо ця зустріч запланована хоча б за день-два. Телефонувати мені на роботу і пропонувати «піти попити пива через годину» марно: мої плани на день вже розписані, і міняти я їх не буду. Ображайтеся. Я не поїду.

Замовляю комплектуючі в магазині, телефоную з менеджером, домовляюся забрати. Магазин на іншому кінці міста. Відпрошуюся з роботи, їжу. Приїжджаю — товару немає. «Не привезли, машина потрапила в аварію, не відвантажили зі складу» — що завгодно. Дзвоню менеджеру, якого навіть немає в залі, переношу замовлення на наступний тиждень. Форс-мажор, все буває. Наступного тижня замовлення знову не приїхав. Скасовую і йду до конкурентів. Проблеми магазину — тільки ваші, а не мої, і витрачати свій час на вас я не буду.

Вчіться цінувати чужий час, панове. Якщо для вас нічого не коштує, то для інших людей воно може бути таким же цінним, як друга зарплата.