Знову двадцять три

9

Університетська їдальня, обід. Стою на касі, переді мною розраховується мій друг. Звучить фраза: «Двадцять три тридцять». Один дістає 23 гривні і 30 копійок дрібниці, віддає. Дівчина-касир бере гроші і повторює: «Двадцять три тридцять». Один вказує на гроші в руках, що дівчина ще не встигла покласти в касу — ніби все правильно. Реакції — нуль.

Фраза прозвучала ще раз п’ять під наші здивовані погляди. Ну, робити нічого, випадок клінічний. Один заспокоюється, бере свій піднос і відходить від каси, я подвигаюсь вперед — і знову чую: «Двадцять три тридцять»! Все, доработалась дівчинка…

Виявляється, ми з другом набрали їжі на однакову суму, хоча брали різні страви — просто так співпало. Касир, отримавши гроші від одного, відразу ж вважала моє замовлення і назвала суму. Але сказати пару зайвих слів, щоб внести ясність у ситуацію — не-е-ет, це не по-нашому.