Не хочу вас

54

Працюю менеджером в дилерському центрі японських авто. Сиджу в офісі одна. Кожен божий день трапляються курйози.

— Доброго дня.
— Привіт, що ви хотіли?
— Мені б це… Ну… Страховку.
— Вам виписати страховий поліс?
— Ну-у… Я не знаю. Продовжити треба, загалом.
— У вас закінчився період використання або строк договору?
— Е-е-е… Дівчина, мені страховку! Ет-то!

— Здрастє, копію зробіть!
— Я не роблю копій.
— А ви тут сидите!
— Я тут працюю.
— Зробіть, значить!
— Наша компанія не надає послуги ксерокопіювання, друку і сканування.
— Ой, так я вам заплачу, робіть!

Твердим, упевненим кроком влітає жінка. Пильно дивиться в очі, підходить впритул, дивиться, мовчить. Кидає на клавіатуру паперу:

— Ось!
— Пробачте, що «ось»?
— Ну ось! Дивіться самі! Це ваша робота!
— Жінка, ви що хотіли?
— (Убік). Ні, ну ви подивіться, яка тупиця… Читай давай, я зібрала всі документи, оформляй швидко!
— Жінка, податковий помічник знаходиться вище поверхом. Покиньте, будь ласка, офіс.
— А що, відразу можна сказати, що ви не налоговщик?! — кричить жінка. — Ну тупі-и-ті…

— Тут на роботу влаштовують?

— «Оріфлейм» де?

— Ей, дівчино, швидко поклич мені оцінювача!

— А чого ви тут? Куди бабуся поділася? Я не буду у вас обслуговуватися, де бабуся?

— А як МРЕВ працює?

— Я втратив права, що мені робити?

— Добрий день! (Заглядаючи в обличчя.) А, не… Не хочу. А де жінка?

Люди, задовбали! Читайте вивіски на дверях і будьте хоч трохи ввічливіше і вихованіші.