День весни, праці і тисняви

53

Довго я задалбывалась мовчки, але, мабуть, вистачить.

Потрібно мені було першого травня поїхати з Москви в Домодєдово. Їжджу на електричці, причому досить регулярно. Пасажирів зазвичай небагато, тому, мабуть, з міркувань економії електроенергії електрички ходять не з одинадцятьма, а з десятьма вагонами.

Але сьогодні я вже на виході з метро уткнулася в хвіст черги за квитками. Дачники. У всіх майже що пільги, які в терміналі, як у мене, не оформляються в принципі (або просто не вміють літні люди ними користуватися). Ну, довелося пропустити одну електричку, втратила півгодини. Але довело не це, а те, що електричка приїхала з дев’ятьма вагонами! У підсумку ті, хто, як і я, чекав нормальну електричку в кінці платформи, змушені були бігом встрибувати в останню двері. І на наступній станції сталося те ж саме. І ще наступного, тільки люди вже не впрыгивали, а просто впихивались у вагон. Стало душно. Але вгадайте, скільки вікон у вагоні відкривалися з двадцяти? Тільки два.

І тут в задушливій тисняві лунає бадьорий голос машиніста:

— РЖД сердечно вітає вас! Бажаємо щасливої дороги!