Інтернет-світила

39

Я хірург, працюю в одній з недешевих приватних клінік. Багато людей, дізнавшись про мою професії, починають з маніакальною видом питати: «А у мене ось тут коле, там болить, тут свербить — що це?» У цей момент вони відчайдушно тикають пальцем в якусь невизначену зону (у найкращому випадку не виходить за рамки власного тіла) і з розумним виглядом очікують діагнозу. Пояснювати, що рентгенівським зором я не володію, на смак кров і сечу перевірити не можу, і, між іншим, консультація у мене коштує грошей — абсолютно марно. Якщо все ж намагаюся пояснити, ці особи ображаються і говорять, намагаючись присоромити, що ось вони помруть, а я буду винна.

Окрема історія — клієнти клініки. Вчора в кабінет вривається (в буквальному сенсі) молодий чоловік з шаленими очима і заявляє:

— Лікарю, у мене рак!
— Молодий чоловік, хто вам ставив діагноз?
— Я в інтернеті читав! Я знаю, це точно рак! Доктор, скільки мені залишилося?

Виявилося, що все не так страшно. Але криків і сліз було на годину.

Ще один молодий чоловік років тридцяти з порога заявив, що йому потрібно терміново перевірити яєчники. Недовго думаючи, відправила в сусідній кабінет до гінеколога.

Половина всіх пацієнтів приходить вже з готовим «інтернетним» діагнозом, заперечувати який абсолютно марно. Ох вже ця ваша бездротова діагностика!