Ніхто не любить джентльменів

84

Ось тут панянка питання галантності підняла. Так я вам зараз з іншого боку правду-матку заріжу. Ні, я не «галантний» молодий чоловік. Я симпатична молода жінка поруч. І ви не уявляєте, як мені соромно.

Хлопець номер раз: 186 см, 80 кіло, романтика-дбайливість. Відтерти стареньку, щоб допомогти мені сісти в автобус? «Не помітити» жінку з маленькою дитиною, примітивши вільне сидіння? Розштовхати народ в кінотеатрі? Запросто! Легше тільки одне — смертельно образитися, коли я уступлю місце, подам руку старенькій і встану в стороні від товкучки. Спасибі.

Хлопець номер два, він же вже колишній чоловік: 196 см, 92 кіло. Це взагалі був вищий пілотаж. До вже перерахованого додається «що ти ші%@ваешься» на мої слова: «Мабуть, я єдиний чоловік в цьому автобусі», — коли я з семимісячним пузом поступалася мамашке з немовлям і… Це фініш! Галантність по відношенню до всіх і кожного. Тобто і мою руку відпустити не можна, і он ту дівчину пропустити необхідно. В результаті я з дитиною на руках або в вечірніх туфлях, та що вже там, навіть якщо в босоніжках — опиняюся в калюжі/бруду/кущах, дівахо нерідко теж, зате він весь — лицар у білому плащі.

Дівчина, мила, ви питали про таран? Так послухайте стару хамку на четвертому десятку з вагою в цілих 52 кіло. Ідіть. Плічко вниз, корпус полубоком, ніжки ширше. Жодного разу за останні 17 років на мене не визвірилася в таких випадках дівчина. Пару раз від них огребали «лицарі». Тільки один раз був конфуз — коли кілька непрезентабельний краля зі своїх стриптизерских платформ приземлилася на пивне пузичко супутника, не бажаючи відпускати. То їх обох випите за спеці пивко до землі притягло, то мій момент інерції з двома чималими сумками виявився завеликий, але вереск був гучний. Правда, лейтмотивом служила все ж ситуація, а не моя персона, що дозволяє зробити висновок: «жантельменов» недолюблюю не я одна.